З сивої давнини й по сьогодні Почаївський монастир є однією з найшанованіших святинь, яку щорічно відвідують тисячі прочан. Почаївська лавра - найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської лаври в Україні.
Це величний архiтектурний ансамбль, що складається з 16 церков, резиденцiї архиєпископа, дзвiницi, келiй. Усi будiвлi iдеально поєднуються з мальовничим ландшафтом, скелястим схилом гори та терасами. Святинями Почаївської Лаври є вiдбиток ступнi Божої Матерi, джерело з цiлющою водою, чудотворна iкона Матерi Божої, мощi преосвященного Йова.
Монастир був заснований ченцями, що з'явилися тут в 1240-1241 рр., рятуючись від татаро-монголів, які захопили і зруйнували Київ. Першими приміщеннями монастиря були печери в товщі гір, а першою будівлею - невелика дерев'яна церква Успіння, яку звели в 13 ст. на терасі північного уклону пагорба. Саме тоді за легендою і з'явилася ченцям богоматір у вогняному стовпі над Почаївською горою, після чого на одній з скель начебто залишився відбиток її стопи.
Будівництво мурованого монастиря почалося в XVI ст., коли власниця цих земель Гойська, до заміжжя - Козинська, записала в кременецькі земські книги свої великі пожертвування на будівництво Почаївської церкви та одноповерхових келій для ченців. Завдяки цьому спонсорству будівництво пішло скоріше і було невдовзі закінчено. Гойська, крім того, подарувала монахам "чудотворну" ікону богоматері в 1597 р.
В комплекс монастиря крім численних культових будівель входять кам'яні і дерев'яні оборонні споруди XVII ст. (вежі та стіни), адже монастир за свою історію витримав не одну облогу.
Архітектурний ансамбль Лаври сформований з домінантою - Успенським собором 1771- 1783 рр. (за проектом архітектора Готфрида Гофмана, а роботи виконувались під керівництвом Петра Полейовського). До речі, при його будівництві архітектора просили "даремно гроші не тринькати, зайве не вигадувати". Щорічно монастир обіцяв виплачувати архітектору 864 злотих. Гофман майстерно використав скелясті тераси, що підіймалися вгору. Їх наростаючий ритм підкреслює ажурний силует собору. В стелях бокових коридорів храму зроблено круглі отвори, через які можна побачити три яруси хорів. Такий архітектурний прийом творить в інтер'єрі фантастичну гру світла та тіней.
Починаючи з ХІХ ст. старі будівлі реконструюються, споруджуються нові: надбрамний корпус, дзвіниця, друкарня, Троїцький собор (1910 -1913 рр).
В монастирі є 13 дзвонів, 2 з них - годинникові. Раніше, кажуть екскурсоводи, найбільший дзвін було чути на 30 км., зараз - десь на 10. На третьому поверсі дзвіниці є дзвін вагою в 11,5 тонн! Від його звуків дрижить земля. Храм відомий своєю чудовою акустикою.
Щодо ікон, то в інтер'єрі є деякі ще 1646 року, а головний іконостас був привезений з Москви. На "чудотворній" іконі оклад - золотий, зі справжніми діамантами та рубінами. Ікона коронована одним з пап римських.
В комплекс споруд лаври в Почаєві входять ще келії 1771-1780 рр., архієрейський будинок 1825 р., дзвіниця 1861-1871 рр. і надбрамний корпус 1835 р. В розробці, плануванні, в підготовці інтер'єрів та організації будівельних робіт в Почаєві брали участь відомі архітектори Матвій та Петро Полейовські, Ксаверій Кульчицький. Починаючи з 1830-х років старі будівлі комплексу реставруються, до них додаються нові споруди (згаданий вже надбрамний корпус, дзвіниця, друкарня за мурами комплексу (1895-1896), Троїцький собор).
В Лаврі є й печерна церква монаха Іова в справжній печері, там зберігаються його мощі.
Успенський собор, домінанта комплексу, відрізняється насиченим рокайлевим декором: лучкові сандрики, композитний ордер напівколон, спарені та поодинокі пілястри, декоративні вази, ліпнина, всього вдосталь, всього багато. Декоративне убранство Успенського собору складається в кінці ХІХ ст. за активної участі петербурзьких академіків та худодників С. Комарова, Г.А. Боссе, І.М. Горбунова, Н.Лаврова, Є.Я.Васильєва, М.В. Нестерова, С.Ф. Верхівцева.
Настінний масляний живопис собору виконаний в 1876 році лаврськими майстрами. Деякі композиції поміщені в масивні ліпні картуші. Збереглися також роботи, виконані в 1807 році здібним художником Лукою Долинським. Живопис інтер'єрів був реставрований в 1980р.
Келії будував з цегли Г.Гоффман за участю К.Кульчицького. Це кілька прямокутних корпусів, з'єднаних між собою та з Успенським собором в замкнену композицію з внутрішнім двориком. Північний корпус триповерховий, всі інші - двоповерхові. Коридорне планування з одностороннім розміщенням приміщень. Коридори перекриті хрестовими склепіннями.
Будинок архієрея зведений в стилі класицизму. З цегли, прямокутний в плані. Розміщений на схилі пагорба, тому його східний фасад триповерховий, західний і північний двоповерхові, а південний - чотириповерховий. В 1846р. тут зупинявся і працював Тарас Шевченко - про це нагадує меморіальна дошка.
Дзвіниця - з цегли, поштукатурена, має п'ять ярусів, відзначається насиченим декором. Третя за висотою дзвіниця в Україні (після Успенського собору Києво-Печерської лаври та Софії Київської). Висота її - 65 метрів.
Надбрамний корпус зведено в стилі класицизму. Це цегляна двоповерхова прямокутна споруда. Її головний фасад вирішено у вигляді чотириколонного портика доричного ордеру.
З 1713 до 1832 рр. Почаївський монастир був греко-католицьким, належав до Василіянського Чину. Саме у той час монастир був найбільше розбудований, зокрема тоді був збудований головний храм Лаври - Святоуспенський. З 1730 р. діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок.
Почаївська лавра - одне з величних в Україні місць прощі на Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) і преподобного Йова (10 вересня). До її святинь належать: слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води, її чудотворна ікона, мощі преподобного Іова, Амфілохія.
Споруди Свято-Успенської Почаєвської лаври:
- Свято-Успенський собор (1771-82 pp., арх. Г.Гофман)
- Троїцький собор (1906-12 pp., арх. А.Щусєв)
- келії (1771-80 pp.)
- Архієрейський дім (1825 p.)
- дзвінниця (1861-69 pp.) висотою 65м
- надбрамний корпус (1835 p.)
Почаївська Лавра наприкінці XX століття.
Цей період в житті монастиря триває під гаслом відродження. Відроджується Лавра в усіх сферах свого життя. Проводяться масштабні реставрації приміщень, які повертають монастирю в дуже поганому стані. За час експлуатування їх різними організаціями, вони набули настільки убогого вигляду, що після проведених монастирем реставрацій їх неможливо впізнати. Також відновлюється краса лаврських богослужінь. Якщо в радянський період, через різні заборони та утиски, служби в Лаврі відбувались "скромно", багато богослужбових традицій було заборонено, то тепер все повертається на свої місця - відроджуються святкові хресні ходи, богослужбові обрядові дії та ін. Водночас монастир відвідує багато паломників.
В серпні 1987 року Почаївську Лавру відвідав архієпископ Константинополя - Нового Риму і Вселенський Патріарх Димитрій І. Патріарх та його свита здійснили Божественну літургію та вклонились тутешнім святиням. Також Вселенський Патріарх познайомився з насельниками монастиря та їх побутом.
З 1985 по 1988 роки намісником Почаївської Лаври був архімандрит Марк (Петровці). Це був час, коли Православна Церква готувалось відсвяткувати 1000-літній ювілей християнства на слов'янських землях. В Лаврі також готувались до цієї події. Закінчили реставрацію чималої кількості монастирських храмів та будівель. Саме святкування ювілею хрещення Русі відбувалось в Почаївській Лаврі урочисто. Сюди прибув предстоятель Польської Православної Церкви Блаженнійший Василій, митрополит Варшавський, котрий в Лаврі звершував богослужіння разом з ієрархами українських єпархій.
Період, коли Лавра очолювалась архімандритом Марком, характеризується зближенням Почаївського монастиря з Троїце-Сергієвою Лаврою. З останньої в Почаївську прибували іноки, котрі поповнювали її чисельність. Студенти Московських Духовних шкіл по їх закінченні також приймали в Лаврі монашеський постриг.
Разом з тим, частина монахів Почаївської Лаври брала участь у відродженні монастирів, котрі повертались Православній Церкві. Зокрема, багато старань докладено монахами у відродження Гошівського монастиря, що в Івано-Франківській єпархії. Однак, політична ситуація зробила марними їхню працю: монастир відібрали греко-католики.
Кінець XX століття Почаївська Лавра відзначила ювілеями. Так, в 1990 році вона святкувала 750-річчя свого заснування київськими монахами, котрі прийшли на цю гору після зруйнування Києва Батиєм. З благословення намісника - архімандрита Онуфрія (Березовського) (1988 -1990 pp.) надруковано низку ювілейних видань з описом історії Лаври. На святкуванні був присутнім Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II. 5 серпня - саме в день ювілею він очолив Божественну Літургію. В Лаврі відбулася зустріч Патріарха із західноукраїнським православним духовенством. Священики виклали перед патріархом досить складну церковну ситуацію, що склалась на той час в західних регіонах України.
Того ж року Почаївській Лаврі повернули частину її скиту, закритого в 1959 році радянською владою. За допомогою невеликої частини братії, котра була направлена з Лаври, скит відроджується: реставруються храми, відновлюються монастирські богослужіння. Скит також стає місцем паломництва.
Почаївська Лавра відроджувалась також і як просвітницький центр. При ній була організована недільна школа для дітей. Спочатку заняття проводились в Троїцькому соборі богословсько-освіченими монахами. Згодом, з дозволу директора Почаївської середньої школи їх почали проводити в шкільних аудиторіях.
В січні 1991 року в приміщенні колишнього лаврського готелю, після звільнення його від музею атеїзму, була відкрито Богословську школу для підготовки священнослужителів, псаломщиків та регентів для західних єпархій України. В 1994 році ця школа, що доти називалась "Почаївським Духовним училищем" - була реорганізована в Семінарію. Регентське відділення, що входило до її складу, відділилось як окремий навчальний заклад і було переведене до міста Кременця.
В 1994 році 12-13 лютого в стінах Почаївської Лаври відбулась науково-богословська конференція під назвою "Римський католицизм і православний світ". Головною її метою була консолідація православних сил проти експансії католицизму та унії. В конференції також брали участь представники Єрусалимської, Олександрійської, Болгарської Православних Церков.
Згідно з постановою Синоду Української Православної Церкви, у грудні 1990 року намісником Лаври стає єп. Яків (Панчук). Одночасно він був призначений вікарієм Тернопільської єпархії з титулом "Почаївський". (В 1988 році Львівсько-тернопільська єпархія розділена на дві окремі. Священноархімандритом Лаври був єпископ Тернопільський). Єпископ Яків, ще в сані архимандрита, з 1972 по 1984 роки, вже обіймав посаду намісника Почаївської Лаври. При ньому в 80-ті роки проходила остання - так звана андропівська - хвиля репресій проти Православної Церкви. Ставши повторно намісником завдяки покровительству митрополита Філарета (Денисенка), єпископ Яків починає проповідувати серед лаврської братії ідею про те, щоб монастир отримав ставропігію, тобто підлягав управлінню лише Київському митрополиту. Він змушував членів Духовного собору Лаври підписати заготовлене ним прохання ніби від імені братії на ім'я Синоду Української Православної Церкви, в котрому остання просить про підпорядкування монастиря митрополиту Філарету і виключення з-під влади Тернопільського єпископа. Однак, монахи Лаври запротестували проти цього.
При єпископі Якові благочинним Лаври був ігумен Петро (Петрусь). Останній був прихильником переходу богослужіння на українську мову. 4 травня 1992 року він за згодою єпископа Якова спробував ввести під час недільного богослужіння читання Євангелія українською мовою. Однак, це йому зробити на вдалося. Того ж року на першому тижні Великого посту під час читання канону св. Андрія Критського ігумен Петро (Петрусь), зібравши свої речі, таємно покинув Лавру і втік до Львова, де пристав до УАПЦ.
27 травня 1992 року митрополита Філарета (Денисенка) за порушення ним церковної дисципліни Харківський Архієрейський собор змістив з посади предстоятеля Церкви, а також заборонив священнослужити. Однак, намісник Лаври єпископ Яків таємно підтримував зв'язок з Філаретом. І ось, на свято Вознесіння він виявив своє до нього ставлення. Маючи на меті підкорити Почаївську Лавру владі Філарета, єпископ Яків за богослужінням на Великому вході разом з ім'ям Константинопольського патріарха згадує і його ім'я. Братія Лаври на такі дії єпископа Якова виявила протест. Він в свою чергу почав погрожувати братії, в разі бунту та непідпорядкування його волі, втручанням ОМОНу. За трапезою братія запропонувала наміснику присягнутись на Євангелії, що він не буде спілкуватись з Філаретом і не перейде в автокефалію. Однак єпископ Яків присягнути не побажав і, вже відходячи у намісницькі покої, кинув репліку: "Ну якщо не хочете, я не буду!" Бачачи нещирість намісника, лаврські монахи почали діяти. Вони також дізнались, що погрози єпископа Якова про залучення ОМОНу мають підстави і невдовзі з Києва прибудуть його загони. Вночі братія Лаври задзвонила у великий дзвін і на набат збіглись жителі Почаєва. Оскільки єпископ Яків разом зі своїми прибічниками закрився в намісницьких покоях і не хотів виходити, довелося зламати двері. Після цього його разом з однодумцями монахи вивели за ворота монастиря і, в такий спосіб, врятували обитель від захоплення Філаретом.
Своїм намісником братія вибрала ієромонаха Федора (Гаюна), і 5 серпня 1992 року він був висвячений на єпископа Почаївського.
Разом з тим, він був призначений ректором Почаївського Духовного училища, яке в цьому році було серйозно реформоване.
Через поширення розколу, а також терору по-націоналістичному налаштованих проти православного населення кіл, керівництво Лаври, для підтримання останнього у вірі, вирішило організувати хресний хід з Почаївською іконою Божої Матері по західному регіону України. За іконою постійно прямували декілька монахів та студентів духовного училища, час від часу змінюючись. Люди радо зустрічали ікону в селах та містах, перед нею читали акафісти, відбувались зцілення. В 1997 році в місті Турці (Львівська область) на очах у багатьох вірних видужала жінка з доти паралізованою рукою, після того як помазала її маслом від лампади перед чудотворною Іконою.
В 1997 році Почаївська Лавра рішенням Синоду УПЦ набула статус ставропігії і її священноархімандритом стає Блаженнійший Володимир, митрополит Київський і всієї України. Намісником Лаври в 1996 році, таємним голосуванням братії монастиря, обрано її економа - архімандрита Володимира (Мороза). До речі, цей метод обрання намісника - традиційний для Почаївської Лаври протягом усієї її історії.
В 1997 році Лавра святкувала ще один свій ювілей - 400 років відтоді як перенесли Почаївську чудотворну ікону з замку меценатки монастиря Анни Гойської до Лаври. На місці камінного помешкання Гойської, де зберігалась ікона (20 кілометрів від Почаївської Лаври) стараннями намісника та братії встановлено та освячено ювілейний хрест-пам'ятник. Хресним ходом у супроводі братії, духовенства і віруючих ікона знову побувала на місці свого першого чуда. Святкування очолив Блаженнійший митрополит Володимир (Сабодан). На честь цієї знаменної події на території Лаври збудовано каплицю.
3-5 листопада 1998 року в стінах Почаївської Лаври відбулась Міжнародна церковно-мирська конференція, присвячена підготовці до 2000-ліття Різдва Христового під назвою "Україна на порозі третього тисячоліття: духовність, наука, просвітництво, культура". Учасниками її були понад 200 вчених та богословів із різних країн світу. Ця конференція вважається найбільшою в історії західного регіону. На згадку про неї на подвір'ї Лаври встановлено хрест з пам'ятним написом, освячений священноархимандритом митрополитом Володимиром.
В 1999 році Лавру відвідав Президент України Л.Д. Кучма. За його розпорядженням монастирю обіцяли повернути всі будівлі, відібрані у нього комуністичною владою.
11 січня 2000 року Блаженнійшим митрополитом Володимиром на території Почаївської Лаври освячено каплицю, збудовану на честь 2000-літнього ювілею християнства.
Почаївська Лавра у третє тисячоліття християнської ери увійшла відродженою. Це стосується усіх сфер її життя: від внутрішньо-духовного (головного) - до зовнішнього благоустрою. Так, вже багато зроблено, і коли приходиш в Лавру, це одразу помітно. Бачимо, як все навколо змінюється на краще, оновлюється, стає привабливішим. Однак, ще багато попереду. І хочеться вірити, що незважаючи на різні перепони та спокуси на цьому шляху, Почаївська Лавра, відроджуючись сама, відроджуватиме і душі людей, які приходять до неї.
Свято-Успенський Почаївський монастир